Барон Франц Нопча, або Дещо з життя палеонтологів

Барон Франц Нопча, або Дещо з життя палеонтологів

Трансільванія відома своїми ексцентричними аристократами. Хто не чув про графа Дракулу? Але пан Дракула – вигаданий, літературний персонаж. А барон Франц Нопча фон Фельшо-Сільваш – ні. Він існував насправді та був набагато колоритнішим та набагато більше багатостороннім персонажем за графа-кровопивцю.

Народився він 3 травня 1877 року у Трансільванії, у фамільному маєтку, який знаходився на території нинішнього румунського жудеца (округу) Хунедоара. Тоді це, звісно, не була Румунія, але Австро-Угорщина. Батько молодого Франца (або Ференца) належав до мадяризованої румунської аристократії, бодай і не самої значної. Але статус родини був досить високий для того, щоб Елек (Алексіус) Нопча, був директором Угорської Королівської опери та членом угорського парламенту[1]; а дядько, Франц Нопча (на честь якого і було названо нашого героя) мав досить високу посаду при дворі імператриці Єлизавети, дружини тодішнього цісаря, Франца-Йосифа I. Належачи до айстро-угорської еліти молодий трансільванський аристократ, зрозуміло, отримав дуже добру освіту – спершу у Терезіанумі, а потім – у Віденському університеті. До того ж Нопча був поліглотом: він знав угорську, німецьку, французьку, англійську, італійську, румунську, албанську, латину та давньогрецьку.

Власне, навчання у Віденському університеті стало першим наслідком певної ексцентричності молодого Франца Нопчі. Тихе, спокійне та передбачуване життя інтроверта скінчилося у 1895 році: його зруйнувала сестра спадкоємця трансільванської баронії. Вона знайшла й принесла вісімнадцятирічному Францу череп динозавра[2]. І молодий аристократ закохався у копалини і палеонтологію.

Франц Нопча у албанському костюмі.

Не можна сказати, що Франц Нопча був зовсім нешкідливим інтровертом. Він (і його рідні) вважав, що в нього розхитані нерви[3]: він надміру любив самотність; був схильний до депресії та до не зовсім адекватних вчинків (наприклад, ганявся за селянами, що належали до маєтку батька, з пістолетом). Але «нерви» не були чимось особливим для австро-угорської аристократії, як і грубість у поводженні з залежними особами. Більше бентежила родину останнього нащадка роду його абсолютна незацікавленість протилежною статтю. Для останнього з роду гомосексуалізм був серйозною вадою. Тому неочікуване зацікавлення палеонтологічною знахідкою оточення юного Франца аж ніяк не схвилювало.

Восени 1895 року Нопча з черепом ще невідомого динозавра відправився до Віденського університету – щоб проконсультуватись з тамтешніми професорами. Але череп був у дуже поганому стані – і експерти, м’яко кажучи, позбавились набридливої молодої особи. Але молодий аристократ виявився досить впертим – він засів самостійно вчити геологію, біологію, фізіологію тощо – і у 1897 вступив до непривітного університету на факультет геології. В тому ж році він опублікував свою першу роботу – опис черепа динозавра, подарованого йому сестрою. Відтепер ніхто не міг мати сумнівів у мірі таланту молодого вченого. Навіть він сам. І, наприклад, знайомство з відомим тогочасним палеонтологом Луї Долло, Франц Нопча почав з твердження: «Хіба це не чудо, що я, такий молодий, написав таку відмінну роботу» (чим не здобув у Долло приятеля). А в 1899 році двадцятидворічний палеонтолог-початківець вже прочитав свою першу лекцію у стінах Віденської академії наук[4]. Психічно нестабільний гомосексуаліст виявився геніальним дослідником: він продемонстрував неабиякий талант в реконструкції викопних тварин за їх рештками (зазвичай дуже вбогими); та навіть винайшов власний клей для склеювання скам’янілих кісток[5]. У 1903 році двадцятишестирічний студент захистив докторську – це була геологічна мапа околиць фамільного маєтку Нопчів.

Реконструкція Telmatosaurus transylvanicus

Незабаром у Нопчі з’явилося ще одне захоплення. З’явилося воно завдяки першому коханцеві Франца – графу Луїсу Драшковичу, якого він зустрів під час своїх геологічно-палеонтологічних мандрівок. Граф був затятим подорожником і мав свою улюблену країну для подорожей – екзотичну та незвичайну. Цією країною була Албанія[6]. На молодого Нопчу барвні оповідання Драшковича справили незабутнє враження. І того ж 1903 року, коли він захистив докторську, Нопча відбув свою першу подорож до Албанії[7].

Незабаром він почувався своїм у цій оттоманській провінції: він навчився спілкуватися багатьма албанськими діалектами, завів у країні численних друзів – Нопча дуже серйозно ставився до цих дружніх стосунків і навіть брав участь у вендетах та міжкланових війнах – та призвичаївся носити албанський одяг. А невдовзі він поєднав своє життя з Албанією чимось на зразок сімейного зв’язку. У 1906 році Франц фон Нопча познайомився з вісімнадцятирічним албанським чабаном Баязідом Ельмазом Додою (самому Францеві було тоді двадцять дев’ять). Спалахнуло кохання (у Оттоманській імперії гомосексуалізм не вважався ані гріхом, ані злочином, ані навіть чимось непристойним) і трансільванський аристократ найняв неписьменного пастуха на посаду персонального секретаря[8].

З того часу життя Франца Нопчі повністю заповнилося: Баязід, палеонтологія, подорожі до Албанії – з перервами на погіршення психічного стану. Зв’язок з Додою продовжувався аж до смерті Нопчі; невідомо, як до нього ставився неписьменний секретар, але трансільванський аристократ секретаря щиро кохав і навіть назвав на його честь викопну черепаху:  Kallokibotion bajazidi – що згрубша можна перекласти як «прекрасний, кругленький Баязід». Можна припускати, що почуття було взаємним: албанець лишався зі своїм покровителем до самої смерті. А разом вони жили довго (тридцять років) та щасливо (можливо) і померли в один день, але про це пізніше. В будь-якому разі Баязід мався з бароном краще, ніж в родимій Албанії. В горах біля овець молодий чабан, напевно, навіть мріяти не міг, що для колишнього неписьменного селянина будуть купляти у Відні рукавички, сорочки та білизну професора університету — його «друг» з великопанською безпосередністю доручав ці функції своїм «посполитим» колегам[9].

Що ж: ось воно щастя. Але не повне. Баязід належав Нопчі повністю; вишукувати динозаврів барон Нопча фон Фельшо-Сільваш міг де завгодно (після смерті батька він отримав не тільки баронський титул, але й чималий маєток, доходів з якого цілком вистачало на фінансування палеонтологічних експедицій); але Албанія… Албанія баронові не належала, а він хотів мати її всю для себе.

Реконструкція черепахи Kallokibotion bajazidi — «прекрасного, кругленького баязіда»

І у барона Нопчі в голові народжується проєкт. Політичний.

До того, як Нопча став власником титулу та маєтку, грошей на подорожі йому не вистачало. І він досить швидко знайшов джерело фінансування. Австро-Угорщина була зацікавлена у впливах на Балканах. А значить і в Албанії. Щоб мати впливи – потрібна інформація та зв’язки. А хто може краще забезпечити ці дві речі, ніж досвідчений подорожник, який досконало знає країну, її мову, та має там безліч друзів? І Франц Нопча став співпрацювати з віденським урядом (що, зрештою, не було нічим дивним у ті часи – подорожники дуже часто мали до виконання секретні завдання, збирали для своїх урядів інформацію та виконували роль агентів впливу).

У 1909 році в Албанії спалахнуло повстання проти турків[10]; а в 1912 році албанці проголосили незалежність (скориставшись з вдалого випадку – якраз йшла Перша Балканська війна, яку турки програли). Британія, Австро-Угорщина, Росія, Франція та Німеччина визнали незалежність нової балканської держави, але Албанія мала стати князівством з правителем з якогось аристократичного європейського дому (як це було у Греції, Болгарії чи Румунії). І тут Франц Нопча побачив свій шанс. Він написав листа до австро-угорського Генерального штабу, у якому запропонував план експедиції до Албанії під власним проводом. Від уряду йому потрібно було лише п’ять сотень війська, кілька гармат та два пароплави. Причому все це він зобов’язувався оплатити з власної кишені. Після завоювання Албанії та урочистого в’їзду на білому коні у Тирану барон Нопча збирався проголосити себе королем Албанії, встановити приязний до своєї батьківщини уряд та пошлюбити доньку якогось американського мільйонера (придане нареченої мало б забезпечити для нововстановленої країни необхідні фінансові засоби). На жаль ані фон Готцендорф (начальник генерального штабу), ані Франц- Йосиф I до плану барона не переконалися. Монарха для Албанії знайшли там, де монархів за традицією знаходили для будь-якої нової європейської країни – серед дрібних німецьких князів[11].

Баязід Дода (зліва) та барон Франц Нопча 1931 року.

Розчарований барон Нопча фон Фельшо-Сільваш впав у одну зі своїх звичних депресій; а потім почалася Перша світова війна і він став офіцером розвідки, займаючись шпигунством на території Румунії: більшу частину війни він провів не у формі, а у одязі румунського селянина.

Війна закінчилася поразкою та розпадом Австро-Угорщини та фінансовою катастрофою для Франца Нопчі: Трансільванія перейшла до Румунії та його маєток був конфіскований. Спочатку барон залишився в Угорщині; але угорська революція змусила його втікати з країни (інколи стверджують, що зробив це він на викраденому літаку). У Румунії він працює у Румунському геологічному інституті та намагається повернути свій маєток. Ідея з маєтком виявилася не дуже вдалою: барон-палеонтолог ледь не розплатився за неї життям. Коли він приїхав до колишніх родових володінь, селяни (можливо, згадавши, як він вганявся за ними з пістолетом) накинулися на нього з вилами, лопатами та іншим хазяйським знаряддям та проломили йому голову, не згадуючи про поламані ребра, звичайні забої та синці. В результаті він певний час мусить переміщатись у інвалідному візку – і хоч зрештою він з візка встає, наслідки побиття даватимуться йому взнаки решту життя. Знеохочений Румунією, барон Нопча фон Фельшо-Сільваш повертається до Угорщини. У 1925 році він стає директором Королівського геологічного інституту у Будапешті: але ексцентрик, грубіян та інтроверт не зміг знайти спільну мову з колегами. Він швидко та зі скандалом покинув посаду, після чого купив мотоцикл та відправився у подорож Італією з відданим Баязідом. Після чотирьох з половиною тисяч кілометрів у подорожників скінчилися гроші. Нопча продає свою колекцію копалин Британському музею та переїжджає до Відня.

У Відні, занепокоєний станом свого здоров’я та старінням, Франц Нопча йде на дивну операцію, подібну до тієї, якою заробляв професор Преображенський у «Собачому серці». Він звертається до доктора Ойгена Штейнаха, щоб той зробив йому власного винаходу операцію, яка полягала на частковій вазектомії[12]. В теорії «вазолігатура Штейнаха» мала розвернути гормони від, пардон, яєчок та скерувати їх на омолодження організму пацієнта[13]. Звісно, результат був нульовий.

І – незважаючи на значний науковий доробок[14] та репутацію експерта – Франц Нопча зламався під тиском хвороби та бідності.

25 квітня 1933 року барон Франц Нопча фон Фельшо-Сільваш підсипав своєму секретарю, Баязіду Ельмазу Доді, у чай снодійного; і коли той заснув, застрелив його вистрілом у голову з пістолета. За тим угорський аристократ застрелився сам. Він лишив записку: «Причиною мого самогубства є повний розпад моєї нервової системи. Мого давнього друга та секретаря я застрелив у вісні так, щоб він не мав жодного поняття про те, що я вчинив. Я не хотів лишати його хворим, нещасливим та бідним для дальших страждань у цьому світі. Моя остання воля в тому, щоб моє тіло спалили».

Список літератури

Burke, J. (2018). The Topic of Cancer. London: Routledge.

Colbert, E. (1968). Men and dinosaurs : the search in field and laboratory. New York: Dutton.

Elsie, R. (2010). Historical Dictionary of Albania. Lanham: The Scarecrow Press.

Flannery, T. (2018). Europe : a natural history. New York: Atlantic Monthly Press.

Veselka, V. (July 2016 г.). History Forgot this Rogue Aristocrat Who Discovered Dinosaurs and Died Penniless. Smithsonian Magazine.


[1] Він, до речі, не був позбавлений духу авантюризму – брав участь у невдалій мексиканській експедиції Максиміліана Габсбурга, який протягом короткого часу був імператором Мексики.

[2] Якщо комусь цікаво – це був невеличкий качконосий динозавр Telmatosaurus transylvanicus (це сучасна назва, Нопча назвав його Limnosaurus transylvanicus).

[3] Сучасні лікарі схильні вважати це біполярним розладом (або, за застарілою термінологією, маніакально-депресивним психозом).

[4] Лекція називалася «Dinossaurierreste in Siebenbürgen» — рештки динозаврів у Семигороді (Семигород – одна з назв Трансільванії).

[5] Не кажучи про безліч революційних гіпотез та відкриттів стосовно еволюції динозаврів та інших викопних тварин (він, наприклад, перший висловив припущення про теплокровність птеродактилів).

[6] Франц Нопча став провідним знавцем Албанії свого часу – він був експертом стосовно всього, що стосувалося цієї країни: від мови та етнографії – до геології та географії.

[7] Це була геологічна експедиція, яку оплатив його дядько.

[8] Є правда, версія, що Франц Нопча зустрів Баязіда Доду в Румунії, куди той вибрався на заробітки, і спершу найняв його як слугу.

[9] Зрештою при бароні Баязід вивчився писати та фотографувати, та навіть видав етнографічний труд, оздоблений рідкими та цінними фотографіями – правда, залишається непевним, яка частина цієї книги належить Нопчі, а яка – Доді.

[10] Однією з причин повстання стало те, що младотурки, впроваджуючи в Османській імперії реформи на європейський кшталт, прийняли закон проти «банд» (який сильно обмежував албанцям можливості для традиційної розваги – міжкланових воєн); заборонили носити зброю та дозволили бити гордих албанців за кару палками (не всі реформи нового уряду були аж такі європейські).

[11] Князем Албанії став Вільгельм Фрідріх Генріх цу Від.

[12] Вазектомія — хірургічна операція, при якій проводиться перев’язка чи видалення фрагмента сім’явивідних проток у чоловіків (або самців інших видів тварин). Ця операція приводить до стерильності (нездатності мати потомство) при збереженні статевих функцій.

[13] У 20-30-х роках XX сторіччя це була дуже популярна операція, її зробив собі навіть Зигмунд Фрейд – правда в його випадку це була відчайдушна спроба впоратися з раком.

[14] 186 наукових трудів: 132 труди з геології, палеонтології та біології, 54 – з «албанознавства». Плюс мемуари.

Эта запись защищена паролем. Введите пароль, чтобы посмотреть комментарии.